Офіційна сторінка міста Вишгородhttp://www.vyshgorodЗнати і пам’ятати 21 листопада було проведено засідання Спілки відродження історії і культури України при Вишгородській спеціалізованій школі «Сузір’я» з учнями 9-х класів на тему «Голодомор 1933 року». Засідання почалося з виступів учнів Володимира Босюка, Аліни Кульбаби, Марини Половінської. Вони підготували інформацію про події 1933 року. По основній темі виступив директор Державного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» Іван Вікован: — Нині ми знаємо, що то було. Це був штучно організований голод, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на винищення українського народу — народу, такого ненависного диктатурі, народу, який вів прихований опір і затаєний сепаратизм. Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні втрат, коштував нації мільйони і мільйони людських життів, у тому числі й материнських, дитячих. Я також поділилась своїми враженнями подій 1933 року: — На території Житомирської області у Радомишльському районі, де я народилась і в той час проживала, ми з моєю бабусею (а мені було 5 років) збирали гнілу картоплю на полі, а потім її перетирали. Не було борошна, то бабуся додавала полову і пекла такі млинці, що їх неможливо було проковтнути. А борщ варила з трав, де було багато кропиви. Хоча я маленька була, але все це запам’ятала. В голодівку 1947 року я навчалась у Боярському сільськогосподарському технікумі і також пам’ятаю, як тяжко пережили її. Тоді їли також борщ із капустою, де разом з качанами було і коріння. Нам давали всього по 200 грамів хліба на день… На засіданні було вирішено відвідати першу в Україні постійно діючу експозицію «Забуттю не підлягає» — хроніку комуністичної інквізиції, яка в хронологічному порядку — з 1917 до 1991 року — відображає події тоталітарного періоду історії України. Дана виставка створена Київською міською організацією Всеукраїнського Товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса і знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Стельмаха, 6-а. Тетяна ДЕГТЯР, голова спілки відродження історії і культури України * * * Пам’ятаймо! Треба пам’ятати, Як в моїм маленькому селі За два роки спорожніли хати, Більшість було жителів в землі. Тітку Ганну хижі людоїди Заманили, Бог лише вберіг. Скільки ж зникло назавжди безслідно! Не зіп’явшись, падали із ніг. А моя родина в тридцять третім Утекла від голоду в Сибір. Цілі села у сибірських нетрях Виживали там, де був лиш звір. Літописці на догоду кату Малювали не тортури — рай. В Україні спорожнілі хати Трупами здавали урожай. Старший брат, ще найрідніший вчора, Нині дико очі витріща: «Не було у вас голодомору, То чого даремно верещать?» Вождь прорік: «Один помер — то горе, А мільйон — статистика! І все!..» Час ту борозну не переоре. В безвість пам’ять біль не віднесе. Люди, нас земля благословила! Скільки б не спливло, не відцвіло, Щоб ніхто нам не підрізав крила, Пам’ятайте, не прощайте зло. Ольга ДЯЧЕНКО |