Інтерв’ю журналу "Економічний часопис-ХХІ" №7-8 2004р
 Кімлач Олександр Борисович,
Вишгородський міський голова
„ЯК ПОДОЛАТИ КРИЗУ ВЛАДИ В УКРАЇНІ?”
У якому напрямі, на Ваш погляд, повинна впроваджуватися адміністративно-територіальна реформа в Україні, щоб подолати протиріччя та узгодити інтереси між державною адміністрацією та місцевим самоврядуванням ?
Моя точка зору однозначна. Держадміністрація в нинішньому вигляді має бути ліквідована. Можу обгрунтувати чому. У нас, на жаль, склався негативний досвід, коли протиріччя між держадміністрацією і місцевим самоврядуванням не долаються, а поглиблюються. Це призводить до кризи в суспільстві, кризи влади. Ми вже звикли до того, що люди говорять: у державі безлад. Я спробував розібратися у витоках подібних негараздів, оскільки більшість наших громадян бачить тільки наслідки.
Візьмемо, для прикладу, систему відносин Президент – Верховна Рада. Як можна розділити між ними повноваження, коли тут усе чітко: у першому випадку – виконавча влада, у другому – законодавча. Однак питання полягає в іншому: чи бере на себе чинний Президент функції голови виконавчої влади, яку він де-юре очолює? Л. Кучма цього не робить, а навпаки, усіх звинувачує: Верховну Раду, Прем’єр-міністра та ін. А чи потрібно шукати винних, адже й ті, й другі продукують певні законодавчо-нормативні акти. Закони пише Верховна Рада, укази — Президент (хоч, настільки я розумію, вони юридично є підзаконними актами і не можуть мати силу закону), постанови – Кабінет Міністрів. І всі міністерства, відомства, органи державної влади та місцевого самоврядування, весь народ повинні ними керуватися. Такі рішення мають знаходитися в правовому полі, тобто бути зареєстрованими Міністерством юстиції. Тільки тоді вони набудуть силу закону.
Але йдемо далі. Міністерства, відомства (у тому числі їх представники у районах, містах), міські, селищні, сільські ради продукують величезну кількість документів ненормативного характеру. Безумовно, всі вони повинні бути в полі зору правників. Однак сьогодні ніхто не контролює акти ненормативного характеру та їх відповідність закону, а прокурорський загальний нагляд має формальний характер. Як відомо, будь-який закон чи рішення приймаються для того, аби вирішити конкретні питання функціонування держави, життєдіяльності народу. Тому важливо, щоб документи місцевого органу влади (чи то державної адміністрації, чи місцевої ради) або розпорядження виконавчої служби відділу юстиції не суперечили закону. Хто повинен контролювати цей процес? Я умовно називаю – префектура. Якщо можна залишити таку вертикаль (що, на мій погляд, має сенс), то потрібно запровадити інститут префектури, але позбавлений господарських повноважень. Він повинен принципово відрізнятися від районної державної адміністрації, яка сьогодні перейняла на себе керівні й направляючі, а точніше, дозвільні функції.
Префектура – це місце, де знайдуть застосування своїм фаховим здібностям юристи та економісти. Це аналітичний центр, який не втручатиметься в господарські справи. Однак префектура буде працювати тільки тоді, коли ми зробимо наступний крок – реформуємо судову систему.
Нині лише за згоди адміністрації місцеві органи самоврядування і фізичні особи можуть щось робити. У протилежному разі, адміністрація, під впливом якої знаходиться низка контролюючих органів, одразу дає команду «фас» — і починається пресування чи то самоврядних органів, чи то конкретної людини.
Ми розуміємо, що в законодавстві є багато «білих плям», неврегульованих питань. Знаємо, що демократія – це коли дозволено те, що не заборонено. А не навпаки. Тому громада повинна сама вирішувати питання своєї життєдіяльності, а не отримувати на те дозвіл.
Сьогоднішніми функціями адміністрації є перерозподіл матеріальних благ і національного багатства на користь певних груп людей. Моя точка зору з цього приводу була викладена в міській газеті «Вишгород». Після цього голова Вишгородської райдержадміністрації В. Мельник подав до суду позов на газету, захищаючи президентську вертикаль. Але ж у статті публікувалися роздуми щодо системи зв’язків «від Л. Кучми до В. Мельника». Звичайно, моя точка зору є дискусійною, з нею можна не погоджуватися, але робити її предметом судового позову вважаю недемократичною практикою.
Наведу такий приклад для обгрунтування висловленого мною бачення проблеми: після прийняття Земельного кодексу розпочався тотальний продаж земель, причому під прикриттям сільрад. Керівники області та району дають вказівки сільським головам про те, які землі й кому наділяти або продати, що часто відбувається всупереч волі громад. Сільські депутати проти, люди проти, але сільський голова зазвичай виконує вказівку голови райдержадміністрації, бо не має захисту від сваволі так званої президентської вертикалі.
Тут варто сказати ще про одну, надзвичайно важливу ланку в адміністративній будові держави – адміністративні суди. Вони мусять спеціалізуватися на вирішенні спірних питань між органами місцевого самоврядування, місцевими представництвами міністерств, державних комітетів та префектурами. Нині без адміністративних судів, як показує гіркий досвід Вишгороду, просто неможливо обійтися. Вони, я переконаний, є одним із найважливіших елементів правильно структурованої державної влади.
Таким чином можна побудувати справді демократичну самоврядно-адміністративну, а не командну, структуру влади. За такої системи відійде в минуле повновладдя прокуратури, від якої функції загального нагляду переберуть на себе префектури. Відтак прокуратура перестане бути знаряддям тиску в політичних ігрищах. Торік із подібними пропозиціями я виступав на парламентських слуханнях з питань місцевого самоврядування. Учасники зібрання схвально кивали головами, і Л. Кучма погодився, що потрібно ліквідувати адміністрації і створити префектури, які, повторюю, повинні мати виключно функції контролю (передусім за тими актами ненормативного характеру, що видаються на території району). Однак справа не зрушила з місця.
Чи встановлені межі Вашого міста і якою є нині його територія?
У 2001 р. Вишгородською районною радою було прийняте рішення про виключення з меж міста, яке мало загальну прощу 4 860 га, територій площею 4 400 га і приєднання їх до Хотянівки та Нових Петрівець. Отже, тепер у Вишгорода залишилося 560 га, тобто лише площа забудови.
Відтак нова промислова зона, яку ми створили, стала новопетрівською, а Київська ГЕС – хотянівською. Але ж Київську ГЕС будували вишгородці, і саме завдяки їй Вишгород набув статусу міста.
Керівництво Вишгородського району вважає, що у такий спосіб помножило місто на нуль, чим дуже пишається.
Тож наразі місто відрізане від того нового потенціалу, який був створений?
Так, відрізане по-живому. Це дуже негативно відбилося на забезпеченні життєдіяльності міста. Річ у тім, що разом із делегованими повноваженнями нам виділяють гроші із загальнодержавних податків, а власні повноваження місцевої ради виконуються за рахунок власних надходжень. Вилучивши територію, районна влада забрала головне — земельний та комунальний податки з цих територій і відповідно різко зменшила надходження до другого кошика – фінансових ресурсів на розвиток місцевої сфери, у т.ч. соціальної інфраструктури. Щоб погасити касові розриви, ми змушені були продавати квартири. Тоді контролюючі органи почали доводити, що нами порушений бюджетний кодекс. Я готовий був іти за грати, але людям зарплату виплатив. А от висновок із проведеної перевірки, організованої райдержадміністрацією, такий: власна діяльність місцевих рад зі створення соціальної інфраструктури, яка не лежить у площині виконання делегованих повноважень органів державної влади, просто не існує, адміністрація та контролюючі органи її вперто не хочуть бачити.
Борючись за межі міста Вишгорода, ми виграли справу у господарському суді Київської області, який виніс рішення про те, що районна влада незаконно вилучила у нас землі, перевищивши свої повноваження. Апеляційна інстанція нас підтримала. А потім були ще дві постанови Вищого господарського суду, які фактично закрили справу на нашу користь. Тож рішення є, але воно не виконується. І при цьому не відкрито жодної кримінальної справи за невиконання районною радою рішення суду, яка фактично порушує Конституцію.
Природно, що, позбувшись земель запасу, ми втратили інвесторів і можливості впливати на економічну та соціальну ситуацію в місті. Тут уже не до розвитку – йдеться про виживання. І один із висновків, що робить голова райдержадміністрації В. Мельник, такий: потрібно змінити міського голову, який, на його думку, не справляється із покладеними на нього повноваженнями.
На мій погляд, після 1999 року, коли було обрано Л. Кучму на другий термін, почався процес розвалювання місцевого самоврядування. Якщо аналізувати методи боротьби, то для адміністрації було важливо не тільки знищення конкретних сільських, селищних, міських голів, а й лобіювання «своїх» кандидатур на нових виборах. Зазвичай у крісло мера планувалося проштовхнути когось із заступників голови адміністрації, щоб мати підпорядковану їм людину, неспроможну самостійно приймати рішення. У Вишгороді апробація такого сценарію закінчилася для адміністрації провалом. Однак, програвши вибори, районна влада не заспокоїлась і нагнітає соціальне невдоволення серед міських мешканців.
Чи вправі була районна рада приймати рішення про вилучення земель у міста? Могли ж бути земельні спори між Хотянівкою і Вишгородом, між Новими Петрівцями і Вишгородом, адже район не може виступати правовим суб’єктом?
Безумовно. Межі міст встановлює Верховна Рада. Районна ж рада, виправдовуючи свої дії, посилалася на корегування меж селами. Мабуть, у юридичній практиці України це було вперше, коли суд сперся на положення Європейської хартії місцевого самоврядування, підписаної Україною й затвердженої окремим законом. Головна думка наших юристів така (і її, на щастя, підтримав суд): оскільки межі міста не встановлені, а обсяг компетенції Верховної Ради більший за обсяг компетенції районної ради, то спочатку потрібно було встановити межі міста, а потім, за старим Земельним кодексом, зайнятися корегуванням меж сіл у районі. Узгоджувальної комісії район узагалі не створював, і ми вважали землю своєю на підставі рішення 1991 р. про встановлення меж. Міська рада має документи із мокрими печатками, що всі суміжні землекористувачі згодні з межами міста. Відтоді кожного місяця ми подавали звітність про земельні ресурси площею 4 860 га. Прямим доказом того, що це наші землі, є акти про вибір ділянок для нової промислової зони (яку згодом у нас відібрали). Тоді всі районні служби записували адресу: промислова зона в південно-західній частині міста Вишгорода. Після відміни рішення райради судом про вилучення земель остання знову прийняла аналогічне рішення. Сьогодні вона вже просто «залізла» в місто і своїми рішеннями виділяє землю під забудову.
Скільки заробляє місто? Якою є сьогодні доходна частина міського бюджету?
Слід відзначити, що нині доходи міста скоротилися. За моїми підрахунками, кілька років тому Вишгород збирав близько 15 млн. грн., але нам давали лише 1 млн. 800 грн. У 2004 р. повинно надійти 2 млн. 100 грн., але це з урахуванням підвищеної зарплати працівників державної сфери. Район вилучає з міського бюджету 82–84% зібраних коштів. От на що перетворилася адміністрація внаслідок того, що її господарські функції перетинаються з функціями органів місцевого самоврядування. Сьогодні вона прагне повного контролю як за фінансовими потоками, так і за матеріальними активами – державним і комунальним майном. Адміністрацію не цікавлять проблеми прибирання чи освітлення міста – вона займається тільки справами стосовно розподілу фінансових потоків, комунального майна, приватизації, розпаювання земель на користь певних груп чи осіб. Її керівники не хочуть розуміти, що держава повинна делегувати гроші саме місцевій раді.
Витоки цієї проблеми слід шукати в радянській системі однопартійного керівництва, якій була притаманна модель прийняття рішень і документообігу, що дозволяла уникати відповідальності. Тоді існували виконавчі органи місцевих рад, вертикаль рад. Партійний секретар втручався у прийняття рішень радами чи телефонними дзвінками, чи таємними циркулярами. Після розвалу Союзу ті ж самі партійні лідери лишилися при владі. Вони не здатні трансформувати свою ментальність, відмовитися від минулого, зрозуміти сенс впровадження демократичних принципів управління.
Наприклад, районна рада приймає районний бюджет, але виконавчим органом є держадміністрація, позаяк у раді фактично немає апарату – в кращому випадку: заступник, керуючий справами, юрист, бухгалтер. У Законі про місцеве самоврядування записано, що до функцій районної ради та її голови належить організація роботи районної ради. Але як саме? На жаль, Закон не дає відповіді на це питання. Він добре виписаний щодо місцевих рад базового рівня, але якщо піднятися вище – там уже повна недолугість. Хто ж нині формує бюджет, готує показники, розраховує куди й скільки направляти коштів? Фінансовий відділ держадміністрації. Виходить, що «хвіст» крутить «головою», яка приймає рішення про бюджет і, за логікою, повинна контролювати його виконання. Але ж вона («голова») не може здійснити контроль, оскільки не має важелів.
Звичайно, апаратом міськради чисельністю 7–8 осіб (як радить Кабінет Міністрів у своїх рекомендаціях) місто не підняти. Все повинно розвиватися паралельно: і економіка, і структура міської влади, виконавчого комітету, комунальних служб. Проте, маючи «совковий» менталітет, адміністрація намагається відновити систему, яка колись існувала де-факто. Наприклад, якщо підприємцю знадобиться отримати у районного архітектора висновок щодо будівництва об’єкту на орендованому в міської ради шматочку землі, його одразу відправлять на погодження до голови райдержадміністрації. І попри те, що землю виділяє місцева рада, справа не зрушиться з місця без команди (принаймні телефонної) голови держадміністрації. Однак знайти якісь документи, які б свідчили, що він безпосередньо бере участь у прийнятті певних рішень, неможливо. І хоч районна архітектура структурно належить до Комітету з питань архітектури та будівництва, а земельний відділ – до Держкомзему, тобто вони начебто не підпорядковані адміністрації, але їх керівників не призначають без згоди голови райдержадміністрації. Тож природно, що в нього скрізь свої люди. Таким чином, можна говорити, що райдержадміністратор є повновладним господарем території – система повернулася на круги своя.
Охарактеризуйте, будь ласка, динаміку соціально-економічного розвитку міста за період Вашого керівництва. Які перепони тпостають на шляху самодостатнього розвою підвідомчої Вам території?
Можна однозначно сказати, що до 2000 р. динаміка була позитивною. Але потім усе зупинилося, і наше сьогоднішнє завдання – не втратити здобутого.
Варто нагадати, що в 1995 р. у нас впроваджувався міжнародний пілотний проект за програмою, яка розроблялася спільно з фірмою ПАДКО і передбачала реєстрацію права власності на землю. Він був успішно презентований у Брюсселі та Варшаві. Однак попри те, що програму ми виконали до кінця: інвентаризували практично 80% міста, уперше в Україні створили бюро з реєстрації права власності на землю, розробили відповідне програмне забезпечення тощо – результат виявився нульовим. Держава обрала шведський варіант, а він передбачав точні вимірювання на території всієї України. Але за того бюджету подібний шлях означав просто викачування й відмивання грошей. Я вважаю, що наш проект для України був кращим, бо він не вимагав точних вимірювань і міг бути впроваджений досить швидко. Адже головне – не поміряти до сантиметра земельну площу, а відродити у людини потребу у приватній власності, зробити її господарем. У американців така система існує 200 років. У їхніх документах зафіксовано, що приватна земля – від того дерева до того каменя. Якби ми в 96-му році прийняли американський варіант, то люди вже б давно оформили свої права на земельні ділянки й розпоряджалися ними. Відчуття власника стало б необхідною рушійною силою для розвитку громадянського суспільства. Нам не треба було б доводити переваги приватної власності над колективною. І комуністи б зійшли з політичної арени. Як не прикро, але наші зусилля щодо впровадження проекту, виявилися марними.
Далі слід відзначити, що до 2000 р. ми фактично створили міську інфраструктуру. Почали з того, що оформили право власності територіальної громади на об’єкти соцкультпобуту, житловий фонд, забрали в району ЖЕК, створили комбінат благоустрою, аварійну службу. Зробили ту роботу, яку, на перший погляд, не видно.
Нині ми проводимо реформування комунальної системи. Впроваджуємо службу єдиного замовника. Якщо район не віддавав нам комунальні служби – створювали власні. У грудні минулого року добилися, аби районна влада передала місту водоканал. Але районною залишилася тепломережа.
На жаль, для утримання соціальної сфери наразі немає коштів, оскільки райдержадміністрація «обрізає» нам бюджет. Для неї існують делеговані повноваження в частині дошкільної освіти, яка фінансується із загальнодержавних податків. От вони на «перший кошик» видатки й передбачили. А це тільки заробітна платня у виконавчому органі місцевої влади та дошкільних установах і дитяче харчування в дитячих садочках.
Водночас, ми розуміємо, що ті 500 дітей, у яких нині держава вкладає кошти, – це зародок місцевої еліти, що зможе здобути освіту й реалізувати себе, зокрема в нашому місті. Вишгород матиме кадровий потенціал на перспективу. Таким чином, це також і соціальний проект, бо діти з малозабезпечених сімей навчаються безкоштовно.
Як Ви оцінюєте нинішній стан та перспективи розвитку будівельної та промислової галузей економіки?
За 10 років реалізовано кілька проектів із розвитку промисловості та житлового будівництва. Один із них – спорудження великого містечка індивідуальної забудови – 330 котеджів, під які місто виділило земельні ділянки, з них 81% – вишгородцям. Ми абсолютно спокійно дивилися на те, що роздали землю людям, які не зможуть побудуватися. Наш підхід полягав у тому, щоб ділянки мали можливість продавати громадяни, а не влада. Звичайно, кияни скупили землю у вишгородців, заплативши їм відповідні кошти. У такий спосіб, на наш погляд, ми виконали певну соціальну функцію, оскільки сприяли перерозподілу фінансових активів на користь мешканців міста.
Основу промисловості міста складали підприємства колишнього Міністерства енергетики СРСР, які були розміщені у Вишгороді на час будівництва Київської ГЕС. До 1997 р. виробництво повністю завмерло. Зупинив свою діяльність і завод «Карат», який розпочинав із виготовлення промислових роботів, а закінчив пластиковим посудом для Аерофлоту. Практично єдиним бюджетоутворювальним підприємством у Вишгороді залишилася Київська ГЕС. Ще працював «МКМ Телеком», який був створений у 1991 р.
Будівельна галузь, як відомо, у разі спаду економіки потерпає першою: немає грошей – немає замовлень. Місто врятувало від безробіття те, що Вишгород розташований поруч із Києвом, і столиця поглинає нашу робочу силу. Проте ми розуміли, що така ситуація може виявитися вкрай проблематичною в перспективі, тому й народився план створення нової промислової зони. Це суто міський проект, хоч голова райдержадміністрації приписує його ідею собі, оскільки вулиця Новопромислова, як він вважає, нині знаходиться в с. Нові Петрівці. Є відповідні документи, які свідчать, що місцева рада позбирала всі техумови і «проштовхнула» проект.
Проілюструйте на конкретних фактах та прикладах рівень інвестиційного середовища на Вашій території. Які б Ви могли назвати найбільш вдалі інвестиційні проекти, впроваджені в місті?
У новій промисловій зоні одразу ж розпочав будівництво німецько-український завод Хенкель-Баутехнік Україна. За 18 місяців він був введений у дію із потужністю 120 тис. тонн сухих будівельних сумішей на рік.
Активно діє польсько-українське підприємство Центросталь-Домсталь. Польська корпорація, що є складовою СП, – одна з найбільших у Польщі компаній, що виробляє елементи для каркасного житлового будівництва, складські приміщення із металевого каркасу штампованого профілю. У Польщі практично в кожному місті є філія цієї корпорації, сумарні інвестиції якої у свої підприємства перевищили 20 млн. нім. марок.
Після того, як нова промзона опинилася за межами Вишгорода, там ще побудували підприємство «Конфом» з виробництва будівельної піни та завод фірми «Пластик-карт», який може забезпечувати потребу у пластикових картках і, зокрема, на транспорті. Думаю, що, врегулювавши територіальне питання, ми з ними будемо плідно співпрацювати. Тільки б нам держадміністрації різних рівнів не перешкоджали.
До речі, міський проект створення нової промислової зони був реалізований без усіляких «патронатів». Навпаки, Київська обласна державна адміністрація у 1998 р. на три місяці затримала реалізацію проекту Хенкель-Баутехнік Україна, утворивши нікому, крім неї, не потрібну комісію з розміщення трудових ресурсів.
Яким чином, на Ваш погляд, потрібно вибудовувати модель управління Києвом та Київською областю? Як Ви ставитися до ідеї формування Київського столичного округу, що передбачає входження міст-супутників у межу Києва?
Почну з історії, оскільки наші погляди щодо цього питання зазнали певних еволюційних змін. Спочатку, у 1999 р. ми вважали, що Вишгороду треба приєднатися до Києва. Чому? Найперше – через бюджет, позаяк 40% – це все ж таки не 8%. Фактично Київський мер О. Омельченко підтримав нашу ініціативу входження до складу столиці. Однак на той час ми глибоко не проаналізували, не обрахували наслідки подібного приєднання. І лише за рік, під час пріснопам’ятного референдуму у 2000 р. було проведено дорадче опитування, результати якого дали нам змогу побачити свої помилки.
Я не критикуватиму О. Омельченка, але скажу, що в центральну частину Києва нині інвестується капіталу набагато більше, ніж у периферійні райони. У разі ж приєднання до столиці на Вишгород чекало б механічне долучення до Оболонського району м. Києва. Розуміючи, що районні ради нічого не вирішують, ми дійшли висновку, що не мали б жодних можливостей впливати на ситуацію. Звичайно, приєднання до Оболонського району дало б змогу позитивно вирішити деякі питання для вишгородців, приміром завдяки проведенню єдиної тарифної політики, єдиної стратегії в галузі архітектури і забудови, розв’язанню проблеми пасажирських транспортних перевезень. Вишгородські діти навчалися б у київських ВНЗ на тих самих умовах, що й кияни. Але повністю втративши представництво, можливість розпоряджатися власною землею, бюджет, ми опинилися б у гіршому становищі, ніж периферійні райони м. Києва. Наприклад, можна побажати тролейбусного сполучення. Але ж хто лобіюватиме вирішення цього питання?
Наступною стадією розвитку наших поглядів на цю проблему став проект створення Київського адміністративного округу. Пропагуючи зазначену ідею, я дуже добре розумів, що Вишгород серед міст-супутників має особливий статус. У нас розташовані: Київська ГЕС, яка для столиці є потенційно проблемною; Київське водосховище, яке є найбільшим у світі відстійником, де накопичено сотні мільйонів тонн радіоактивного намулу; Київський водозабір. Якість води, яку споживає 3-мільйонний Київ, напряму залежить від стану Київського водосховища і судноплавного шлюзу Київської ГЕС. Жодне місто навколо столиці не має для неї такого значення у плані екологічної безпеки, як Вишгород.
Ми прагнули поширити ідею створення Київського адміністративного округу серед якомога більшої кількості приміських населених пунктів, що потребувало підтримки проекту з боку їх міських голів. А вони могли пристати до ідеї проекту за умови, коли залишаться головами. Ми були готові делегувати місту Києву частину функцій, зокрема щодо вироблення єдиного підходу до забудови територій. Для столиці це навіть більш важливо, ніж для нас. Приміром, Вишгород – місто маленьке, має обмежену територію для нової забудови. Натомість Київ може розвиватися аж до Демидова у Вишгородському районі. І хоч прийнято Генеральний план міста Києва до 2020 року, межі Києва та Вишгорода не затверджені.
Понад те, якщо б у 2001 р. ухвалили Закон про адміністративно-територіальну реформу й не вирішили питання Київської агломерації, то через рік ніхто б цей закон не корегував, і минуло б іще 10–15 років без змін. Тож саме сьогодні потрібно визначитися, на яких умовах нам об’єднуватися. Розглядаємо згаданий варіант про Київський адміністративний округ. Делегуємо Києву повноваження стосовно забудови території, транспортного забезпечення. У міст залишається бюджет, вони продовжують виконувати господарські функції на своїй території. Наприклад, Вишгород здатний самостійно на 4 860 га створити стільки робочих місць, скільки нам буде потрібно – передусім шляхом залучення приватних інвестицій, самостійного пошуку інвесторів. Ми хочемо підпасти під дію Закону «Про столицю» й мати щонайменше 40% надходжень від власної промисловості, не чекаючи поки в державі прозріють і скажуть: справді, місцевим бюджетам потрібно залишати половину чи принаймні 40% грошових надходжень, а решту вилучати. Наша мета – вирішити питання негайно.
Чому голова Київської облдержадміністрації А. Засуха не хоче йти на співпрацю з головою Київміськради О. Омельченком? Думаю тому, що після прийняття Земельного кодексу всі землі навколо Києва опинилися у віданні обласної держадміністрації. Затвердження Генерального плану міста Києва до 2020 року «підіграло» облдержадміністрації – вони зрозуміли, що ці землі потрібно негайно «прихопити», бо завтра Київ купуватиме їх для свого розширення. У Вишгородському районі я можу назвати чимало організацій, які з дозволу районної та обласної держадміністрації приватизували землі навколо столиці.
Справу про приєднання до Києва ми розпочали. У Секретаріаті Верховної Ради України зареєстрований повний комплект документів: рішення сесії Вишгородської міської ради, матеріали громадського опитування, рішення Київради та інші матеріали (земельні карти, економічні довідки тощо). Тож наразі потрібно затвердження нашого спільного рішення Верховною Радою. Це те, на чому ми наполягаємо, бо хочемо, щоб Вишгород та інші міста Київщини розвивалися, а не гинули.
А Київську область і Київ слід об’єднати?
Ідея об’єднання Києва та області з’явилася як протидія А. Засусі та його клану. Її можна розцінювати просто як політичний контраргумент на противагу абсолютно здоровій економічній ідеї. Політики тут взагалі не повинно бути. Однак облдержадміністрації було вигідно доводити, що цей проект має політичний характер. Начебто О. Омельченку чогось не вистачає в місті, і він хоче укріпити свої позиції за рахунок області. Ми фактично виступили ініціаторами об’єднання, бо не бачили можливостей для ефективного функціонування Вишгорода та інших міст поблизу Києва. Мова йде не тільки про будівництво, а про комплексний розвиток, у тому числі й громадянського демократичного суспільства.
Повернімося до нинішніх проблем Вишгорода. Як місцева влада сприяє розвитку ринкових відносин у місті? Як розвивається малий та середній бізнес?
Ми завжди йшли назустріч місцевим підприємцям. Давали землю під будівництво магазинів, павільйонів, здавали в оренду житлові приміщення, намагалися надавати податкові пільги. Однак наші добрі наміри наражалися на постійні перепони, оскільки податкова адміністрація жорстко контролює подібні дії. Тож ми зрозуміли, що, перебуваючи під таким «пресом», неможливо сприяти підприємництву. Єдине, що робить місто й до сьогодні – виділяючи земельну ділянку підприємцеві для будівництва серйозного об’єкту, надає відстрочку в оплаті частини земельного податку до моменту оформлення в повному обсязі технічної документації чи до введення будови в експлуатацію. Окрім того, звільняємо від сплати частини податку за землю міські комунальні підприємства, бо це є перекладанням коштів з однієї кишені в іншу. Решті підприємців сприяємо в реалізації їх цікавих проектів, якщо вони є корисними громаді.
Чи реалізуються в місті проекти з комп’ютеризації, інформатизації міського простору?
Ми дали «зелену вулицю» для прокладання мереж Інтернету в міському житловому фонді, який знаходиться в нашій власності. Вважаю, що це нормальний бізнес. А з іншого боку, Інтернет підвищує грамотність населення, дозволяє динамічно реагувати на потреби життя. Нині в місті працює два Інтернет-клуби. Ми тільки розпочинаємо роботу в цій сфері, тому ще рано говорити про позитивний чи негативний досвід.
Слід також зазначити, що свого часу міськрада сприяла створенню у Вишгороді кабельного телебачення, яким охоплено вже понад 90% багатоквартирного житлового фонду.
Чи є в місті проблеми із зайнятістю молоді?
Стосовно молоді, визнаю, проблеми є, тому вона сьогодні переважно їде до Києва. Якщо б ми мали відповідне фінансування, то вклали б гроші у ряд цікавих проектів. Наприклад, можна було б придбати розбірну сцену й проводити на ній у весняно-літній та осінній сезони огляди, конкурси, молодіжні фестивалі тощо. А маючи поряд Київ із великим потенціалом «зірок» і тих, хто прагне «засвітитися» на сцені, не було б проблем із учасниками подібних заходів.
Є проблеми і з організацією відпочинку молоді на воді. Хоч Вишгород виходить на берег Дніпра, але ми не можемо влаштувати міського пляжу, оскільки всюди розташовані гідротехнічні споруди – судноплавний канал, водозабір, бетонний парапет тощо. Водночас, яхт-клуби на Київському водосховищі існують давно. Понад те, фірма «Оріяна Шіп Ярд» (вона займається продажем навігаційного обладнання і будівництвом яхт), якій міська рада надала 0,9 га землі, планує побудувати у нас центр яхтингу.
У Вишгороді постійно проводиться регата пам’яті В. Гетьмана. Хоч через оті самі межові проблеми її організатори іноді оминають наше місто.
Варто відмітити, що у нас цікаве церковне життя, до якого долучається й молодь. Дуже багато у місті молитовних будинків. Нещодавно ми виділили землю євангельським християнам-баптистам (п’ятидесятникам), які мають у громаді майже 500 віруючих і проводять свою діяльність уже протягом 10 років. У нас діє більше десяти сект. Міська рада надає їм дозвіл на проведення акцій, якщо вони на користь громаді, наприклад «Молодь без наркотиків». Але я переконаний у тому, що потрібна єдина національна церква. Київський патріархат у нас представлений українською православною церквою святого князя Володимира. Щоправда, вона зводиться з численними проблемами, позаяк райдержадміністрація чинить перепони будівництву. Наша святиня на Ольжиній горі – храм святих Бориса та Гліба – на жаль, у підпорядкуванні Московського патріархату, як і Києво-Печерська Лавра в Києві. Є українська греко-католицька церква святого Апостола Андрія Первозваного, яка налічує до 300 прихожан. Велика частина мешканців міста ходить до церков, а це, без сумніву, позитивно впливає на життя громади, у т.ч. молоді.
Тепер про Вашу управлінську роботу: за якими принципами добираєте кадри для своєї команди?
Це дуже важке питання. На практиці я зіткнувся з тим, що надзвичайно мало людей уміють викласти свої думки на папері, володіють стилістикою ділової мови. Для функціонування працездатного колективу це є проблемою. Адже сьогодні зріс документообіг приблизно на третину, а з введенням казначейського обслуговування – ще більше. Мені доводиться самому вичитувати рішення виконкомів, сесій, листи і т.д. Водночас, у нас чимало здібних людей: наприклад, юридичний, фінансово-бухгалтерський, квартобліковий відділи сформовані на належному рівні.
Щоб мати професіональну команду, не потрібно економити на навчанні своїх працівників. Слід вчасно готувати зміну, що перейматиме досвід у старших колег. Отже, можна зробити однозначний висновок: треба підбирати молодих людей, навчати їх, незважаючи на грошові витрати, не боятися довіряти їм серйозні справи.
Ми дуже тісно співпрацюємо з пресою. А газета «Вишгород», без перебільшення, є наріжним каменем нашої боротьби за виживання.
Ще маємо щиру і вагому підтримку громади міста, представників різних політичних партій.
Щодо ж до мого життєвого кредо, то воно таке: не здаватися, вперед до перемоги, з піснею!
|
