|
|
|
| |
| 25.11.2005 | У Вишгороді за підтримки Української народної партії відбувся концерт народного артиста України Анатолія Матвійчука. Зовсім недавно поет-пісняр одержав літературну премію імені Андрія Малишка і здійснює творчий тур по Київщині. Багатогранний і яскравий талант виконавця, який один із небагатьох в Україні пропагує і стверджує українську пісню, збирає численні зали шанувальників рідного слова. Так було і в нас, коли він, молодий, запальний і красивий, з’явився на сцені Будинку культури «Енергетик» у супроводі музичного дуету «Два птахи» (композитор-оранжувальник Микола Дейнега і гітарист-віртуоз Сергій Шматок), юної співачки Яни Скиб’юк та ведучого, гумориста, лауреата Міжнародного конкурсу «Слов’янський базар» Андрія Шпака.
Анатолій Матвійчук розпочав творчу зустріч власною піснею «Два птахи». Вишгородці із захопленням слухали його уже відомі пісні «Дивний дует», «Зніми фотограф нас», «Я — українець», «Друзі мої», жартівливу «Що то було? Мабуть, НЛО» та інші. На концерті прозвучали в його виконанні прем’єри пісень «Маленька людина» та «Счастливые часов не наблюдают», а також вірші.
Не так часто приїжджають до нашого міста народні артисти, і я не оминула нагоди взяти інтерв’ю у Анатолія Матвійчука.
— Анатолію, знаю, Ви за першою спеціальністю журналіст, отже — мій колега, ми маємо одну ж і ту саму «Альма матер» , університет ім. Тараса Шевченка. Як ви так рішилися покинути журналістику і ступити на пісенну стезю?
— Писати пісні я почав значно раніше, в років 15 чи 16, коли я закінчив школу, а потім технікум. У технікумі навчався тому, що там був гарний комплект музичної апаратури, і я навіть не думав, якої професії я набуваю. У результаті набув професії техніка-теплотехніка. А потім подумав, що треба мати вищу гуманітарну освіту. Журналістику вибрав, тому, що журналіст контактує з людьми багатьох професій. Сьогодні ти зустрічаєшся із медиками, завтра із спеціалістами-комп’ютерщиками, післязавтра — з працівниками сільського господарства, наступного дня — з митцями. І ти весь час отримуєш різноманітну інформацію, перебуваєш у курсі всіх справ, якими живе країна. І ця журналістська освіта мені надзвичайно багато дала. Перш за все — розуміння життя, розуміння характерів людей і вміння лаконічно висловлювати свої думки. Це вплинуло на мою пісенну поезію. Освіта мені допомагає точно добирати слова, образно висловлювати думку, фокусувати почуття, і це, я гадаю, люди відчувають у кожному залі. Та якщо колись для мене журналістика була професією, то зараз це хобі. Я інколи пишу в різні газети, і навіть буває так, що, коли в мене просять інтерв’ю тій чи іншій газеті, я просто прошу, щоб мені електронною поштою вислали питання і сам друкую швиденько і відправляю, щоб полегшити завдання журналісту.
— А чи встигли Ви попрактикувати в журналістиці безпосередньо після закінчення вузу, і в яких виданнях?
— Так, я кілька років працював у відділі культури газети «Молодь України», об’їздив усю Україну. Потім я був редактором журналу «Музика». Такий елітарний і специфічний журнал, присвячений серйозній музиці: класичній, сучасній, народній. І теж набув величезного досвіду. Журналістика це для мене цікава галузь. Я був довгий час і ведучим телевізійних програм. Спочатку це був «Музичний телеярмарок», потім «Музичний відеомлин», і сім років — ведучим програми «Фант–лото НАДІЯ». Це такий дитячий пісенний конкурс, де я писав сценарій, загадки придумував. Тобто величезний у мене журналістський досвід, і ще я член Спілки журналістів.
— Ви поет–пісняр, скільки вже творчих робіт маєте в музичному доробку?
— Ой, я навіть не рахував. Мабуть за триста чи чотириста. Серед найбільш відомих пісень «Ми – Українці», «Чумацький шлях», «Красива жінка незаміжня», «Коханка», «Простий мотив для двох сердець» – це ті, що інші співають: Віталій і Світлана Білоножки, Алла Кудлай, Любов і Віктор Анісімови, Ірина Понаровська, Лариса Доліна та інші відомі артисти.
— Чому Ваш творчий тур проходить саме по Київській області?
— Я страшенно люблю Київщину, тут що не містечко – то величезна історія, це дуже привабливі, мальовничі поселення з привітними, працьовитими людьми.
— Але Ви корінний киянин, так?
— Так, я народився у Києві. Мене непокоїть те, що ми дуже погано знаємо свою Батьківщину. Телебачення нам нічого не показує про нашу країну. Воно показує про те, що в Голлівуді відбувається, що там на Канарах, на Багамах, а про те, що робиться за 5-10 км від столиці, ми практично не знаємо. Мені хочеться бачити людей, які там живуть, зазирнути їм в очі, поспілкуватися з ними. Щось від свого серця їм віддати, якусь енергію від них отримати. Це спілкування мене збагачує. Ми об’їхали уже 15 міст, містечок Київщини. Концерти були найрізноманітніші. Зі мною і дітки трирічні танцювали. На одному з концертів бабуся вийшла, якій 87 років. У плащику, в кедах так зі мною витанцьовувала, що весь зал кричав «браво» і не відпускав її зі сцени. Тобто це різноманітні враження і добра енергія, яку я віддаю і отримую натомість.
— Ви вже не вперше у нас, у Вишгороді. Ваші враження про наше місто, про ваших шанувальників? Я впевнена, що Ви вже маєте велику армію прихильників Вашої творчості. Що б Ви їм побажали?
— Ви бачили, що люди стоячи проводжали наш колектив, і так майже в кожному місті. Але, ви знаєте, коли я їхав сюди, було особливе налаштування, тому що про Вишгород ми ще з історії Давньої Русі знаємо, які тут історичні події відбувалися. Тут красива природа: ці сосни і такі краєвиди, поруч Дніпро. Особливістю вашого міста є стара інфраструктура, тобто тут колись був промисловий енергетичний центр і тут живуть люди практично з усього колишнього Радянського Союзу. Але я думаю, що українська пісня, українська поезія, яку я ніс сьогодні їм, якою б мовою вони не говорили, йде від серця, від душі, тому що в мене нема зерна неправди за собою. Я намагаюся тим, чим я живу, ділитися з моїми слухачами і глядачами, і вони відповідають мені взаємністю.
— Спасибі від усіх наших вишгородців. Я думаю, вони із задоволенням також передали б Вам подяку. Приїжджайте до нас іще.
— Так, я теж хотів би побажати усім вишгородцям гарного настрою, оптимізму, віри в майбутнє. Я вас усіх люблю!
Інтерв’ю взяла Катерина ОЛЕКСІЙ
| | << повернутися [версія для друку] |
|  | |
