|
|
|
| |
| 09.12.2005 | Давно вже душа просить написати теплі слова про своїх друзів-будівельників, спеціалістів від Бога, як моя донька полюбляє висловлюватися. Адже більшість цегляних будинків старої забудови Вишгорода — це справа рук і розуму працьовитих і невтомних людей, яких держава майже ніколи не відзначала і не нагороджувала, бо небуло завжди, а тепер і поготів, моди на простих робочих — прославляти чи хоч би висловлювати їм похвальні слова (інтерв’ю, як правило, беруть у великопосадовців). А між тим, робочі люди створюють своїми власними руками матеріальні цінності для життя тих же начальників чи митців. У першу чергу це яскраві особистості Володимир Федорович Казімка і Олександр Васильович Забейда.
Ці будівельники є талановитими людьми. Вони пропрацювали у Вишгороді по кілька десятків довгих років. Бригада Казімки між інших об’єктів побудувала адмінбудинок, школу №2, а серед досягнень бригади Забейди — будівля школи №3. Більшість часу на будівництві вони були бригадирами, де і розкрився їх організаторський талант. Їм Бог дав можливість опанувати досконало спеціальність муляра, вони вільно читали креслення споруди даної будови, мов насіння лускали. Бувало нерідко, що і прораби зверталися до них по пораду, щоб розібратися у кресленнях. До того ж — уміла організація праці і розстановка по робочих місцях робочих своєї бригади. А у бригадах люди різні. Досвідчені і не дуже, з різними характерами, світоглядами, підходами до роботи і т. ін. І всі завжди з великою шаною до бригадира Казімки чи бригадира Забейди, безвідмовно виконували конкретне завдання. Уміле керівництво плюс безпосередня участь у веденні кладки цегли в стіну будівлі надали їм великого авторитету і пошани всіх будівельників, які їх знали чи працювали у їхніх бригадах.
Не без того, щоби і не посперечатися з прямим своїм начальником (прорабом) заради корисної справи для будівництва, для бригади. Бувало, на зборах прорабства чи управління і вищому начальству (хто вище прораба) висловляться «не з маслом». Тому, швидше всього, начальство намагалося і не відмічати, не нагороджувати таких славних майстрів дуже важкої фізично професії будівельника. Доводилося і в нестерпну спеку літом вести роботи, коли паморочиться голова і непритомнієш (сам свідок), і в скажений мороз, і коли дошкуляє густий снігопад (це є ворог муляру). А мусиш працювати, щоби заробити собі і своїй сім’ї прожитковий мінімум: 1 м3 кладки цеглою стіни товщиною 51 см у радянських «цінниках» коштував 2 крб. 77 коп. — це 400 шт. цегли. А з калькуляцією (що не входили у «цінник» добавочні роботи, щоби укласти цей 1 м3) ціна збільшувалася на 1 крб. От і вимушені мулярі укладати не менше 1,5-2 м3 цегли за зміну.
Ці славні будівельники мають право бути Заслуженими і гідні звання «Почесний громадянин м. Вишгорода», оскільки за декілька десятків років з великим успіхом побудували щонайменше половину Вишгорода і його околиць. Вони того варті. Честь і шана їм, міцного здоров’я і многая літа.
Володимир ЛЕВАДНИЙ
| | << повернутися [версія для друку] |
|  | |
