|
|
|
| |
| 23.12.2005 | У Вишгороді є кілька місць — там, де не ступи — на тебе дихне війною всіх проти всіх, яку організовували кучмісти… Ось б’є межи очі давній недобуд особливою похмурістю: половина споруд без даху, поодаль руйнуються стіни. На деяких — вибоїни, ніби сліди від розривів снарядів і куль… Знаки попереднього антинародного режиму. Що говорити!.. Трохи веселіше стає від сонцебризких дитячих вигуків: — Добридень, Валерію Васильовичу! Покіль хлопці та їхній вихователь, тренер і водночас директор міської тенісної школи п. Сидорчук готують спортивні зали до завтрашніх змагань, оглядаюсь, придивляюсь: — Нічого собі! Добре обладнаний другий поверх Технічного ліцею, де розташована тенісна школа. Відомо, у які фінансові лещата була затиснута міська влада протягом багатьох років. Все ж ось уже 8 літ існує тенісна школа, засновником якої є Вишгородська міська рада. Викручується ентузіаст, п. Сидорчук, як може: то батьки допомагають йому, то міська рада «одірве» копійку, то закочуй рукава і бери молоток і цвяхи. Хто знає і розкаже, як пан директор був часто тут і швець, і жнець, і на дуду грець. У затишному кабінетику — портрети Тараса Шевченка, Президента України Віктора Ющенка, кубки перемог, грамоти, дипломи всіх рівнів — до міжнародних!
Цього разу мені вдається трохи розкрутити Валерія Васильовича на відверту розмову. То більше — він сам виявив, ініціативу. Звернувся по допомогу до нас, тобто районної організації партії «Народний Союз Наша Україна». Голова виконкому НСНУ п. Микола Германчук одразу помітив ділову спритність п. Валерія — його ініціативу провести районний турнір з тенісу, присвячений Першій річниці Помаранчевої революції. Вирішено було підтримати матеріально і духовно заспівувача заходу, який у районі відбувся останній раз 8 років тому. 17 грудня до тенісної школи прибула більш як дюжина команд із шкіл Вишгородщини. Свято-змагання почалося звуками гімну-славеня «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», вітаннями учасників представниками районної організації партії НСНУ: Віктора Вансовича, голова ради районної організації НСНУ, його заступника, члена президії ради Київської регіональної організації НСНУ п. Олександра Носаля і автора цих рядків. Після завзятого змагу переможцями стали у командному заліку Вишгородська міська школа тенісу (І місце), Козаровицька, Хотянівська ЗОШ І-ІІ ступеня (відповідно — ІІ, ІІІ місця). Переможці отримали кубок, дипломи, кожен гравець-переможець, крім того, відзначений грамотами і медалями, які вручили представники НСНУ.
За склянкою доброго напою відмічаю собі — розповідь про трудовий запал головного «винуватця» заходу треба було почати не з його фанатичної відданості тенісу (пан Валерій — кандидат у майстри спорту цього виду), а з того, що він до самозабуття відданий дітям, ширше — дітям ріднокраю, а найправильніше — дітям як майбутньому України. Для Валерія Васильовича ці поняття злиті воєдино. Це в нього, за його ж словами, від мами, Сидорчук Любові Онисимівни (Царство їй Небесне!), учасниці Українських визвольних змагань, зокрема запілля УПА. Є такі щасливі натури, в яких «я» і «ми» настільки злютовані в одне, що між цими поняттями в їхній душі не просунути лезо ножа. Тому п. Сидорчука ми бачили на багатьох заходах, серед бурунних хвиль Помаранчової революції.
Характерне для Валерія Васильовича — відсутність марнославства. Риса, властива справді діловим людям. Навмисно заторкую в розмові з ним більше сумногірку, як циркову проблему, а саме: експлуатацію священної слави українського козацтва марнославцями всіх рангів. Нині «козацьких полковників» більше, як за гетьмана Богдана Хмельницького, хоч греблю гати «козацьких генералів», є навіть «козацький маршал». Мало сказати: блазні та й годі. Пан Сидорчук згоден зі мною — лазарет хворих самолюбств стає соціально небезпечним. Цього «лазарету» вистачає у списках більшості політичних партій — учасників виборчих перегонів. Вже є пам’ятник Остапу Бендеру і т. д. Не спить відомий «проффесор» і його доктор матюків, нардеп Тетяна Засуха…
Облишмо, врешті, цих зловісно-ходульних героїв, бо нині вони особливо не розженуться, та й відбулося змагання — свято щирих людей. Та ще й напередодні Дня Св. Миколая — великої добродійної людини, слави якої гримить віками. Тож і НСНУ для підтримки атмосфери розкоші споріднених, приязних душ, окрім згаданих грамот, медалей, відзначила подію невеличким особистим подарунком усім учасникам зібрання.
Олександр ДРОБАХА
| | << повернутися [версія для друку] |
|  | |
